Веселый романтик Олег Винник

Поделись с подружками :

Ну ви ж розумієте, що кращої кандидатури для найроман- тичнішого номера року годі й шукати. Проте, як не дивно, сам Олег себе романтиком не вважає. І взагалі, під час розмови з Іриною Трухачовою він вщент зруйнував кілька стереотипів про себе і здивував глибиною суджень, відвертістю і невимуше- ністю у спілкуванні. Чи полонив?! А як ви самі гадаєте?



Олеже, ви виконували головні партії у мюзиклах у Німеччині, Австрії і Швейцарії, але повер-нулися до України і почали тут практично з нуля. Звідки таке рішення?

Так, у Німеччині я справді був одним із трьох найпопулярніших виконавців у мюзиклах і мені вже пропонували роботу в Лондоні. Але саме тоді я зрозумів, що понад усе хочу бути Олегом Винником, повернутися додому і співати своєю мовою. Вагання були, бо у Лондоні мені пропонували ролі Жана Вальжана у «Знедолених» і Фантома у «Фантомі опери». Однак на той час у мене вже був україномовний альбом, були пісні, які я написав російською. Були ще деякі речі, але про них я по-мовчу. (Усміхається). Я вже був занурений у свій власний світ і у свою країну. Тому й повернувся. І взагалі, вважаю, що не потрібно перейматися минулим. Сьогодні, коли я буваю у Берліні і бачу те-атр, в якому працював, ні секунди не жалкую за тим, що там зали-шив. Навпаки, насолоджуюся, що зумів стати собою у своїй країні. А досвід, який я там здобув, це справді дуже круто. Багато хто про таке лише мріє. Але варто зрозуміти: щоб той досвід взяти, треба віддати себе. Мені й зараз цікаво, що відбувається у світі мю-зиклів, і хотілося б знову заспівати якусь роль, але, вважаю, що моє рішення було правильним.


Майже усі ваші пісні – про любов. А ви можете жити без кохання?

Ні! Ні, в жодному разі. Це моє життя. Вважаю, що людина не може жити без цього почуття, а артист без кохання – не артист.
Це, можливо, важко збагнути, але часом думаю, що палке кохання розірвало б мене на шматки, якби я не міг його реалізувати у творчості й показати людям. Це так круто! Тільки часом потрібно стримувати себе. (Сміється). Я дуже щасливий, що маю почуття, які зашкалюють, і я їх викладаю у своїх піснях. Зрештою, у нас має бути якась ілюзія, бо в ній можна створити ідеальну красу, таку, якої у житті, може, й не існує. Ми насамперед артисти, ми лицедіїмо і маємо від-давати людям сповна любов, добро і кохання.


В одній зі своїх пісень ви співає-те: «В сильный характер непро-сто влюбиться». Для вас ідеаль-на жінка має бути сильною чи слабкою?

Усе, що ви сказали. (Сміється). Вва-жаю, що жінка – це шия, яка здатна нами, чоловіками, красиво, ефек-тивно керувати, щоб повернути у правильне русло. Щоб часом ми прозрівали: «Ай, клас, яка!» Нічого б не було, якби не було тієї коханої, яка мене розуміє. Ніякого Олега Винника не було б. Ні як артиста, ні як особистості, а можливо, і як людини.

Я чула, що ви добре готуєте. Ро-мантичний сніданок чи вечерю давно готували?


Ну, добре, не добре, але люди задоволені. Якщо говорити про романтику, в мене її немає. Може, для когось буде шоком дізнатися, що Олег Винник не робить роман-тичні вчинки. Я все-таки більш людина практична. Якщо потрібно приготувати їжу, я готую саме їжу. Це має бути смачно навіть тоді, коли в холодильнику майже нічого нема. Мені інколи кажуть: «Ну, ти можеш і з сокири приготувати». Так і є, фантазії вистачає. Якщо є час, то можу приготувати щось з тайської кухні, і з кантонської. Полюбляю азійську їжу. Смажений рис з кре-ветками, реберця, супи том-ям... І це має робитись із задоволенням. Може, в цьому і є та романтика?

Ще, кажуть, що інколи ви лю-бите справжні чоловічі справи – полагодити меблі, наприклад...Без проблем! Зараз, правда, мені мій продюсер забороняє (сміється), бо боїться, щоб я не травмувався. Був випадок, коли я за день до концер-ту готував салат і сильно порізав палець. І от приходжу з такою величезною бамбулою з бинтів на руці, а треба ж її зняти. І починаєть-ся кровотеча. Ледве зупинили. От тому й зараз не дозволяють мені нічого такого робити. А так-то можу приїхати десь о другій ночі і засолити огірки або білі гриби. Куплю десь на трасі по дорозі, сам почищу і закручу. І дуже полюбляю реставрувати меблі. Навіть колись у Берліні зробив собі шафу. Вибирав у магазині дубові дошки і бамбук для оздоблення. Гарний вийшов. Що ви дивуєтесь? Ми ж, врешті-решт, чоловіки, і маємо часом робити такі речі. Я взагалі мрію, коли нарешті дасть мені Бог побудувати будинок, зробити там ще й майстерню з деревообробними верстатами. Люблю працювати з деревом. Це дуже заспокоює.



Мені здається, що секрет ва-шого успіху перш за все в щи-рості і тому, що співаєте про те, що цікавить більшість жінок. Наприклад, пісня «Роксолана» піднімає дуже актуальну тему. І зараз ви зробили нову її версію.

Так. Я написав її у 2005 році, а потім багато разів намагався дода-ти щось нове. Але жоден варіант мені не подобався. Я довго не міг її співати, хоча мене просили. Не виходило так, щоб це мене гріло. Схоже, треба було трохи перечека-ти, щоб повернулася актуальність особисто для мене. І от коли ця мить настала, я буквально за кілька годин її записав. Жінка, справді, одночасно є і сильною, і слабкою, і може з чоловіком робити все, що хоче. От ви кажете, що жінки впізнають у моїх піснях себе, але у вас стільки всього є, що не виста-чить пісень усе оспівати. А якщо повернутися до теми «Роксолани», то я теж якимсь чином приміряв на себе роль героїні цієї пісні, бо теж понад десять років працював за кордоном. І стільки там бачив цих дівчат-Роксолан, з тими сумними очима, яких «сміхом не сховати». Наших жінок за кордоном завжди видно: красива, енергійна, розум-на і працьовита. Вони зазвичай шукають там кращої долі, і на це буває боляче дивитися. Бо часом їх навіть власні діти не знають, а дуже хочеться, щоб усі були вдома, зі своїми сім’ями.

Тур 2019 року теж називати-меться «Роксолана». Чим будете дивувати?
По-перше, скоро вийде кліп на онов-лений, а точніше, перший і раніше невідомий варіант цієї пісні. Від-криваю таємницю: у кліпі знялися наші легендарні зірки Ольга Сумсь-ка, Ада Роговцева, інші прекрасні українські актори. Я дуже задоволе-ний цією роботою – вона глибока, змістовна й чуттєва. Звичайно, у турі будуть нові пісні. Зараз вони готові на 70-80 відсотків. Старі я теж заспіваю, бо люди хочуть їх чути. Зробили також новий віджеїнг, тех-нології розвиваються, то ж будемо йти в ногу з часом.


Ви даєте близько 150 сольних концертів на рік. Це ж колосальне навантаження! Як відновлює-теся і збираєте себе докупи, щоб рухатися далі?
Навіть не знаю. Просто часом зма-гаюся з собою. Я ходжу до спортзалу. Не можу всидіти день і нічо-го не робити. Так, маю інтерв'ю, зйомки, і так уже все це вплелося у моє життя, що не можу від себе відняти. Втому – теж. Але при всій утомі – це щастя. Поки що для відновлення вистачає кількох днів. Але, дякувати Богові, влітку минулого року мав змогу відпочи-ти у Домінікані. Вперше в житті зміг насолодитися відпусткою. До цього я дванадцять років нікуди не їздив. Ну, може, кілька днів був у Туреччині та Таїланді, але насолодитися не встиг. А цього року дозволив собі трохи більше ніж два тижні. І я так вільно себе почував – робив, що хотів. Міг байдикувати, піти на рибалку, на серфінг. Я стільки там усього спробував... А головне, що мене ніхто нікуди не змушував бігти.


Взагалі, який відпочинок для вас ідеальний? 


Спокій. Може, море. Хоча я боюсь цунамі. (Сміється). Чесно-чесно. Дуже боюсь. Знаєте, одного разу перед відльотом до Таїланду розповів про свої страхи знайомій. А вона каже: «Олеже, тобі Господь Бог дав стільки всяких справ, стільки від тебе усього залежить, і ти думаєш, що от так просто тебе змиє хвилею? Так просто нічого не буває. Ти маєш усе завершити». І мені стало легко і вільно. Наша аудиторія, як і ваша, пере-важно жінки. Напевно, їм цікаво буде дізнатися, якою ви бачите ідеальну жінку. Таке собі поба-жання від кумира. Вона і кохана, і коханка, і сестра, і мама. Людина, на яку ти можеш покластися, перед якою тобі не соромно і можеш бути перед нею на сто відсотків «оголений». Знаєте, я помічаю, що люди вибирають собі другу половинку за якостями. Питають: «За що ти мене любиш?» І ти маєш перелічити. Мені здаєть-ся, що це так егоїстично. Ну як це, казати: «Я хочу, щоб мій коханий був таким і таким: не палив, не пив, працював, дарував подарунки...»? Я вважаю, що важливо, щоб любов була у серці і щоб була відповідаль-ність. Ми – люди. Ми ж можемо подарувати себе іншій людині просто так. Якщо вже відчули щось один до одного, це треба берегти. Над любов'ю потрібно щодня пра-цювати. От кажу це зараз, і навіть мурахи по тілу пішли. Це ж так круто: «Раз і назавжди. Якщо мені не вдасться бути з тобою, то я не буду ні з ким іншим». Жорстко, але це можна вкласти у голову, якщо це є у серці. Тому побажаю, щоб ви любили один одного і розвивали цю любов. Щоб насамперед її віддавали, а не чекали від когось. Якщо так не виходить, то перед тим, як вступати у якісь стосунки, треба цьому навчитися.










































Поделись с подружками :