Образ з обкладинки - Тут і зараз!

Поделись с подружками :

Гарна, розумна (навіть більше – не по роках мудра), активна, весела і кмітлива, а головне – дуже-дуже талановита дівчина прикрашає нашу обкладинку цього разу. Правда же, ви давно хотіли її тут побачити?! Тож зустрічайте! Оля Цибульськавласною персоною.


Оля, а ви з дитинства мріяли стати співачкою?

Коли мама мене народжувала, у палаті пологового будинку знахо-дилося повно студентів медучи-лища. У них був відкритий урок – «пологи». Тому до повного залу і оплесків від мого «уа-а!» я звикла з перших секунд життя. Питання вибору професії не стояло взагалі. Люди, спів і виступ – з народження.

Це правда, що до вступу у музичне училище вас підштовхнув DZIDZIO?

Так! Дзідзь – мій особливий вказівний знак у житті. Ми по-знайомилися тисячу років тому, коли я ще була зовсім юна, та і в нього борода не росла. Тоді, на конкурсі у Львові, він вперше почув мене і запитав про мрію.

А я вперше вголос комусь, крім батьків, сказала, що мрію про сцену. Та, звичайно, боюся, бо, кажуть, без зав’язків і мішка грошей до столиці не їздять, а в мене – жодного з пунктів. (Сміється). Дзі сказав: «За мрією треба йти, бо час не приходить, а проходить. І ти будеш жалкувати». Наступного дня я була вже в Києві – і ні про що не жалкую. Дякую Богу за ту особливу зустріч і такого чудового мегапопулярного Кума.

Ви часто ведете концерти. Чи допомагає у цій роботі те, що ви самі співачка, чи це зовсім різні, не пов’язані між собою речі?

Артисту допомагає тільки досвід. Чим більше ти знаходишся на сцені, тим вільніше себе на ній почуваєш, а значить, можеш творити з задоволенням. Я кайфую від можливості проводити концерти. Це щастя – вести найбільшу музичну премію країни. Артисти мають три хвилини на творчість, а я, окрім законних трьох хвилин, ще цілий вечір купаюся в любові глядачів, розмовляю з ними. Мене навіть офіційно зареєстрували як ведучу, яка провела найбільше прямих музичних ефірів в історії незалежної України. Тут я олімпійська чемпіонка. (Сміється).

Музика, телебачення, конферанс – чого у вашому професійному житті більше? Якби довелося вибирати, на чому зупинилися б?

Запитайте в багатодітної мами, кого з дітей вона любить найбільше. Неможливо обрати когось одного. Бо це особлива любов, космічна – і до кожного. Так і зі мною на сцені. Коли любиш, не доводиться вибирати. Але музики в моєму професійному житті значно більше, ніж усього іншого.

Нещодавно ви випустили кліп на пісню «Море». Пісня про кохання, при-страсті й надію. Ви ніколи не втрачаєте самовладання? Навіть тоді, коли руйнуються мрії?

Не вмію, як деякі жінки, красиво вголос плакати в душовій, але мінорний настрій теж буває. І від нього найчастіше народжуються пісні. Давно не сприймаю життя як чорно-білу історію. Воно буває дуже різним на смак: солодким, гірким, солоним... І мрії іноді розбиваються, як скло. Але мене це не лякає. Доки ти відчуваєш – ти живий, і ти живий – доки ти відчуваєш.

У своєму блозі ви написали: «Кохання приходить пішки і тоді, коли ти на нього не чекаєш». Це ваш персональний досвід?


Любов до мене досі приходить. Легко закохуватися в шістнадцять. Просто «влипнути» у хлопця при першій зустрічі, закрутити йому голову на першому побаченні. А от закохуватися один в одного заново після п’яти років шлюбу – це неперевершено. І я млію, коли бачу, що в чоловіка знову закрутилася голова. Щаслива, коли знову відчуваю від наших зустрічей метелики в животі. Любов справді йде пішки і набиває синці. Але якщо про неї свідомо дбати разом, вона не поки не ваш дім.

Як вдається поєднувати турбо-ти про сина Нестора і гастролі, виступи? Берете вже його з собою на концерти чи у поїздки?

Легко бути крутою мамою, коли поруч круті бабуся й дідусь. Батьки переїхали до столиці і допомагають виховувати нашого синочка. Гастролі – не найкращі розваги.

Це фізично складно й дорослому, а для дитини – стрес. Але на зйомки у Києві Нестор їздить зі мною. У сина вже навіть був перший міні-ТВ дебют. Жартую, що буду водити за собою, доки не скаже: «Мам, я одружуюсь». Він – моє найбільше щастя і натхнення, і я дуже за ним скучаю. Від слова ЗАВЖДИ. Ви якось сказали, що час, про-ведений з родиною, – найбільше задоволення. Часто люди думають, що артисти, з огляду на свої гонорари і публічність, люблять щось екзотичне. Насправді екзотики в професії – море, тому щастя я люблю лаконічне. Люблю сімейні вечори і смачну домашню їжу. Розмови про все і ні про що. Обніматися мовчки. Доки не стала мамою, я майже до тридцяти років спала між батьками. Це таке місце сили. І таке щастя – відчувати себе дитиною. Сім’я – це мій скарб, мій капітал, моє багатство.



ДОСЬЄ

• Українська співачка,авторка пісень, ведуча.

• Народилась в смт Рокитне Рівненської області, а виросла у Радивілові.

• Переможниця першої української «Фабрики зірок».

• Лауреат численних вокальних конкурсів загальноукраїнського і міжнародного рівня.

• Заміжня,виховує сина Нестора (4 роки).

А готувати іноді доводиться? Є якась фірмова страва від Олі Цибульської?

Я не шеф-кухар, але мій борщ можна з’їсти з тарілкою. Погано ладжу з тістом – ліплення вареників може загнати мене у депресію. Але я цього ніколи не приховувала. У сімейних справах все вирішують не котлети.

Ви активно ведете свої сторінки у Facebook та Instagram. Любите писа-ти? Взагалі, чи артисту сьогодні обов’язково спіл-куватися в соціальних мережах?

Писати я люблю! Особливо від руки. Не можу стриматись, аби не купити новий блокнот. А інтернет – це необхідність. Це подарунок для артиста, бо якщо дійсно є талант і є що сказати людям, можеш побудувати свої стосунки з людьми напряму і не залежати від будь-кого. Мій Instagram – моя сім’я. Там я майже мільйонерка. І дуже ціную кожного. Я попередила команду, що звільню, якщо дізнаюсь, що є хоч один «накручений» підписник. Мені цікаво, скільки людей справді хочуть знати, чим я живу. І на YouTube я «поселилася» теж. Якщо хочеться плакати від сміху – шукайте моє шоу #безпарОля зовсім скоро.

Оля, ви справляєте враження людини, яка може домогтися всього, чого захоче. Порадите читачкам, як досягати мети?


Я колись перечитала купу біографічних книг, бо думала, що там є рецепт успіху. Потім зрозуміла, що його нема ніде. Ні в роботі, ні
у стосунках – ніде. Все залежить від того, кого ти зранку бачиш у дзеркалі. Головне – не обманювати себе і не міняти мрію на даність. А ще – бути готовою діяти. Бо слова і думки – добре тільки перед сном. Щодень – хоча б один крок до цілі. Один, але реальний. Все можливо, бейбі, доки ми живі!






















Поделись с подружками :