ЕКРАННА ЛЕДІ Тетяна Даниленко

Поделись с подружками :

Тетяно, робота на телебаченні вимагає багато енергії, руху, напруження. Як відновлюєшся після виснажливого робочого дня? Що допомагає відволіктися?

Робота у мене часто закінчується досить пізно, коли надворі глибока ніч, тому залишається лише доїхати додому і лягти спати. А відволікатися від неї поки немає ні необхідності, ні бажання. Переконана, що робота має бути не повинністю, а частиною нормального життя. Для мене повинність – це, наприклад, похід в ЖЕК, спілкування з бюрократами, сантехніками, нехай мене вибачать працівники цих сфер. Ось після такого треба відволікатися. Не від професії. Бо її особливість

у тому, що ти ніколи не можеш прийти на 9-ту ранку, а піти о 6-й вечора, повністю вимкнувши в собі цю функцію. І я, і більшість моїх колег живуть у цьому 24/7. Гостьовий редактор моїх програм жартує, що сумарно він змушений зі мною спілкуватися більше, ніж зі своєю дружиною, дітьми й усіма друзями загалом.


Знаю, що любиш фотографувати. А кого чи що найбільше подобається знімати?

Я кинула художню школу за кілька місяців до іспитів, якраз у той момент, коли вже всі учні почали писати випускні роботи, і я також. Тому в мені назавжди незакритий гештальт художника. Намагаюся чимось компенсувати. Але з появою Інстаграма закинула більш-менш професійну камеру і фотографую тільки на айфон. Звісно, це більше схоже на фотографоманство, а не на щось серйозне. Цього літа в одному крихітному грецькому містечку я побачила безліч перукарень. Там навіть хліба не можна було купити: селяни працювали лише кілька днів на тиждень і то лише по парі годин зранку й увечері. Відкриті щодня були тільки аптеки і перукарні. Майже всі вони були дуже старі – з минулого століття, з відповідними інтер’єрами. Жодна з тих перукарень не була порожньою – біля кожного майстра сиділи чоловіки, які стригли волосся, бороди, вуса чи голилися. Я дуже пошкодувала, що не маю з собою хорошого фотоапарата, бо це, мабуть, заслуговувало на короткометражку. Все  обмежилося одним знімком в Інстаграмі – як старенький майстер з бородою лісовика стриже смоляну гриву мігранта. У тому містечку, де кожен один одного знає не одне покоління, саме почали з’являтися роми та мігранти.

 

Не хотілося влаштувати персональну фотовиставку чи щось на кшталт того?

Гадаю, зараз чи не кожен має персональ ну виставку у соцмережах, де глядачі можуть оцінювати таку творчість підписками та лайками.

 

Яких авторів можна знайти на твоїй книжковій полиці? Останнє з прочитаного?

Останнім часом я немало переїзди ла з квартири на квартиру, тому все вартісне «живе» у батьків. У мене вдома лише ті книжки, які купувалися  впродовж останніх років п’яти. З незмінного – лише Конституція і регламент Верховної Ради. Здається, це найстарші книжки. Щойно прочитана мною скандальна «Вогонь і лють: всередині Білого дому Трампа» Майкла Вуллфа, якою я чомусь знехтувала в момент її виходу і тоді просто прогортала. Про неї так багато писали ЗМІ, що я автоматично почала вважати цю книжку попсою. Вдруге читала вдумливо, повертаючись по кілька разів у деякі моменти. Це неймовірно крутий журналістський матеріал, який вже став довідником для розуміння адміністрації Трампа. Після неї починаю читати «Як ми будемо жити на Марсі» Стівена Л. Петранека про сценарії і виклики колонізації червоної планети.

 

 

Твоїй доньці вже 10 років, вона на порозі перехідного віку. Як знаходите спільну мову?

Я намагаюся максимально соціалізувати Христину і беру з собою скрізь, куди тільки можливо, коли у неї є час. Сучасні діти мають не менш складний життєвий графік, ніж дорослі, які багато працюють. Але коли вона зі мною на роботі, ніколи з нею не няньчуся і не шукаю, чим би її зацікавити. У гримерці вона вчиться робити зачіски, в ефірній апаратній іноді стежить за тим, як редактор видає ефір, знає всі технологічні процеси. Колись прочитала думку психолога, що для дитини є нормальним все те, що нормально для середовища, де вона росте. Це може бути життя у королівському палаці з дипломатичними прийомами і протоколом, а може бути життя у курені серед пустелі, де на вечерю на вогнищі готують личинок комах. З власного досвіду і досвіду своїх знайомих я зрозуміла, що головне – не віддавати дитину «на аутсорс» гувернанток, репетиторів та інших спеціально навчених людей. Бо в такому разі ти отримаєш хорошого, правильного учня, але не особистість з власним концептуальним світоглядом. І цей правильний, рівний учень завжди житиме з внутрішньою претензією до батьків на відміну від дитини, яка щодня бачить реальне життя.

 

Тобі закоханість допомагає в роботі чи, навпаки, розосереджує? В якому стані перебуваєш зараз?

Важко воювати на всіх фронтах і одночасно переживати екзистенційний досвід закоханості. Але з іншого боку, ти менше рефлексуєш на не варті уваги дрібниці й інтриги. Та й, взагалі, без повноцінного особистого життя складно стати повноцінним кимось. «Люди ми тільки тоді, коли дуже сильно любимо», як співає відома група. Зі мною поруч є людина, яку я люблю.

 

На екрані і в житті ти – леді. Так багато хто вважає. Ти підбирала собі цей образ чи то «від природи»?

Є стара базова істина, що глядач (та й виборець теж, якщо йдеться про політику) сприймає нормально лише три-чотири жіночі архетипи – матері, сестри, вчительки і коханки. Досі не знаю, хто я з цих чотирьох, бо себе ніколи не обговорювала з відповідними спеціалістами. Я просто вже не застала ті часи, коли для телеекрану комусь спеціально створювали образи. Тому все, що є, – це генетика, книжки, життєвий досвід і не більше.

 

Ти – людина графіка, того вимагає професія. Але бувають ситуації, коли плани міняються, часом спонтанно. Твої дії в обставинах, коли доводиться виходити за межі запланованого, коли щось в останню мить може суттєво змінитися і потрібно якось виходити зі становища?

Останнім часом у житті багато спонтанного і в ньому дедалі важче будувати плани. Доводиться сприймати це легко.
Поделись с подружками :