Образ с обкладинки: Дарувати щастя бачити світ

Поделись с подружками :

Тетяна Єремеєва з тих жінок, які встигають все: виховувати дітей і створювати домашній затишок, вести велику громадську роботу, підтримувати благодійні проекти і навіть проводити майстер-класи. Але головною справою її життя є повертати людям зір. 

 



Досьє

·      Народилася і живе в Луцьку. 

·      Закінчила Луцький медичний коледж і Львівський національний медичний університет. 

·      З 2009 р. є головним лікарем Центру хірургії ока професора Загурського в Луцьку.

·     Виховує сина і доньку.

 

Пані Тетяно, розкажіть, як ви прийшли в медицину? 

З дитинства мріяла стати лікарем. У моїй сім‘ї та родині лікарів немає. Для моєї професії це мінус, бо важку дорогу становлення треба подолати самостійно, без підтримки та досвіду рідних.

 

Ви вступили до медінституту, коли вашому сину було усього шість місяців. Як вдалося поєднувати таке серйозне навчання і роль молодої мами? 

Завершення з червоним дипломом медичного коледжу підвищувало шанси на вступ до медичного університету та наближало до моєї найзаповітнішої мрії – стати лікарем. На сімейній раді спільно вирішили, що я скористаюсь цим шансом і вступаю в університет. Мене дуже підтримали батьки і чоловік. Заочної форми освіти у медицині не існує, як і медичного університету у Луцьку. З цього часу почалося життя на два міста: чотири дні в тиждень –Львів , а кожна п‘ятниця, субота та неділя –Луцьк. І так шість років. Було дуже складно, але молодість нівелює всі труднощі. Діти швидко підростають і йдуть у самостійне життя, а ваша професія залишається з вами назавжди.

 

Ви багато стажувалися за кордоном, але повернулися до рідного Луцька. Не було бажання залишитися там чи принаймні переїхати в Київ?

У сучасному світі стираються межі, відстані та кордони не є перешкодою. Ви можете працювати в одному місті, а вже вечеряти в іншому. Я мешкала деякий час у Києві, але для щоденного життя мегаполіси мені не до душі. Подобаються маленькі міста з історією, де і дихається легше, і кожна вулиця зігріває теплими спогадами.

 

Центр хірургії ока професора Загурського – це шість клінік у Польщі і одна в Луцьку. Вона чимось відрізняється від своїх «сестер»?

Нічим. Уже понад 10 років, як ми її відкрили і залишаємося єдиною в Україні клінікою мережі. Ми впровадили у щоденну практику всі сучасні технології в офтальмології, як у наших колег у Польщі: від повної комплексної діагностики зору до виготовлення окулярів одразу на місці. У хірургічному відділенні надаємо послуги «хірургія одного дня» від окулопластичної хірургії до надскладних операцій на сітківці.

 

У колективі, де кожен висококласний спеціаліст і яскрава особистість, доводиться іноді вдаватися до авторитарних методів?

В управлінні медичним закладом керуюся принципами налагодження довірливих стосунків і справедливих рішень, уникаю підвищених тонів і диктату. Працівники не повинні мене боятися, вони повинні боятися не виправдати мою довіру.

 

Ви підтримуєте багато благодійних проектів. Які з останніх виявилися найбільшим викликом?

Цікавий був проект створення студії друку шрифтом Брайля у Луцьку. Виявляється, за 27 років незалежності України дітям з проблемами зору не були доступні сучасні українські книжки. Вся література була ще часів Радянського Союзу. Сьогодні студія друкує ще й меню для місцевих ресторанів, вивіски, інформаційний матеріал.

 

Попри безліч справ впродовж дня ви багато уваги надаєте вихованню власних дітей. Чи хтось з них теж мріє стати лікарем?У вихованні я використовую метод власного прикладу. А ще у нас є сімейне правило: кожний за вечерею розповідає про свій день, і ми разом все обговорюємо, знаходимо рішення. Поки що син і донька не виявляють цікавості до медицини. Можливо, вподобання зміняться з часом. Але нехай вибирають самі. Лікар –це покликання, яке треба відчути серцем. 

Підготувала Ольга Озоліна

Поделись с подружками :