ВПЕВНЕНІСТЬ І СУМНІВИ Тараса Тополі

Поделись с подружками :

Раз на рік наш жіночий журнал змінює правила. Ми присвячуємо його... чоловікам і збираємо найяскравіших, найпопулярніших і найцікавіших. Перед бесідою з Тарасом Тополею головний редактор «Наталі» Ірина Трухачова відчувала особливий ентузіазм – не часто спілкуєшся з людиною, якій аплодують стадіони.

Тарас, напевно, усі ваші думки про всеукраїнський стадіонний тур Hello, що зараз триває. Не кожна група може похвалитися тим, що збирала величезні майданчики. Яким для вас став цей тур?

У 2008 році, коли створився гурт, ми мріяли, що настане час, і «Антитіла» гратимуть на стадіоні. А починали з маленьких пабів, клубів з аудиторією 50-100 чоловік, випускали альбом за альбомом і робили все, щоб досягти мети. Те, що відбувається зараз, для мене і натхнення, і кураж, а з іншого боку – очікувано. Але од-наково це для нас – етап. Гадаю, в рамках країни гурт цілком себе реалізує, коли вирушимо в стадіонний тур усіма великими містами України.

А як все було? 

Величезна кількість людей, неймовірна атмосфера, що дуже різниться від тієї, яка панує в тисячних критих залах. Це масштаб і вібрації – ми відчували таке тільки на фестивалях. Вражає, скільки людей прийшло послухати наш новий альбом. Є ще й технічний, немузичний бік підготовки туру. Щоб люди не лише отримали задоволення від артиста, а й кожну ноту, і кожне слово було чути, щоб світло підкреслю-вало драматургію, щоб величезні сценічні екрани пра-цювали правильно і «смачно». У цю приховану від глядачів частину вкладено багато сил і роботи.


Після поки ще тільки трьох концертів, які пройшли у Львові, Полтаві та Харкові, є вже якесь нове розуміння вашого шляху?
Є усвідомлення того, що ми все робимо правильно. Без жодних сумнівів говоримо: «Ось так звучить сучасна українська музика». З іншого боку, світ динамічний, тренди, смаки, погляди людей змінюються дуже швидко. Тому у нас завжди присутні «музичні сум-ніви», ми повсякчас експериментуємо, коли працює-мо в студії над новим матеріалом. Альбом Hello теж свого роду експеримент, він звучить трохи відмінно від інших: епічно, масштабно, фундаментально. Так що ми все робимо правильно, але перебуваємо у по-стійному пошуку. Є ризик, що нас не всі зрозуміють, але без нього неможливо розвиватися.


Ваші тексти і кліпи змушують замислюватися над такими глобальними речами, як екологія, місце людини в цьому світі, пошук себе... Чи може рок-група вплинути на світогляд людей?
Я вважаю, що не тільки може, а й мусить. Я не намагаюся бути ментором, але нашу музику слухають мільйони людей, і нехтувати тим, що ми свідомо чи несвідомо впливаємо на їхнє життя, не можна. Ми розуміємо цю відповідальність і творимо, виходячи з цього. Не всі артисти так вважають, але, я переконаний, наша роль, роль «Антитіл» – міняти людей, допомагати їм. Вони приходять отримати емоції, атмосферу, натхнення і наповнення, яке не можуть взяти в іншому місці. І ра-зом з тим, артист дає якісь смисли: легкі або глибокі – залежить від рівня. Впливаємо ми на людей? Так! Добре чи погано, покаже час. Але вірю, для багатьох ми корисні. (Сміється).


От умієте ви достукатися до душ людей своїми піснями. А як вони народжуються?
З життя. В них те, чим я живу, мої почуття, радощі, помилки, переживання друзів, людей, країни. Я це вбираю і видаю в формі метафор, текстів, порівнянь. Але по-справжньому творчій людині потрібні крайні стани. Якщо драма – то ридма, якщо радість – то ейфорія. А якщо все посередньо, рівно, без хвилювань... У стані гармонії бути добре, але він недостатньо плідний. Також багато пісень виникли тому, що у нас з Оленою народилося двоє синів. Якби я не став батьком, багатьох пісень просто не було б.

А наскільки вам важливий комфорт? Наприклад, що в вашому побутовому райдері?
Він дуже простий, ніяких надмірностей. Ми виходимо з реалій країни. «Антитіла» гастролюють у різних містах. Десь є можливість забезпечити п’ятизірковий готель, гарне харчування, а є районні центри, де нереально поселити нас в аналогічних номерах і годувати делікатесами. Тому ми склали такий райдер, котрий можна виконати всюди. Я, наприклад, люблю червоне сухе вино. Але в Харкові, Львові можу пити щось вишукане, а в Червонограді, наприклад, щось простіше. Так, алкоголь присутній (посміхається), але в міру. Гастролей багато, і якщо зловживати, то результат може бути невтіший.

А щодо побуту, то я не шукаю у ньому розкіш. Позитив мого життєвого укладу в тому, що ми з Оленою музиканти, наші «трудові будні» схожі і багато чого нам один одному не треба пояснювати. А мінус – в організації сімейного укладу. У нас немає такого поняття, як вихідні або щоб о сьомій вечора ти прийшов з роботи. Графік життя ненормований. Коли ж ми вдома, то, найголовніше, намагаємося приділяти час дітям: розмовляти, обіймати, цілувати, робити все те, що притаманно робити батькам. Але коли нас обох немає вдома, за дітьми наглядають наші батьки і няня. Ми дуже їм вдячні.

А не думали записати якісь пісні разом з дружиною, організувати спільний тур?
Я думаю, це коли-небудь станеться, але поки що не на часі. У нас – своя стадіонна історія і великі плани, а у Олени теж почався новий творчий етап. Якщо зробимо спільну пісню, це буде цікаво і буде мати успіх, але трохи переб’є наші сольні історії. Однак, думаю, прийде момент, коли ми видихнемо, розслабимося і скажемо: «А нумо заспіваймо щось хороше». І заспіваємо. Я давно хочу, щоб Олена записала альбом народних пісень в сучасному аранжуванні. І я б теж до нього приєднався. І ще у неї в планах зробити акапела диск українських колискових пісень, і, можливо, я теж підспіваю.

Два роки тому ви підтримали проект «Тато, почитай мені!» і разом з сином Романом стали обличчями національної кампанії «Я дбаю про свою дитину так само, як моя дружина». Що для вас найголовніше у вихованні ваших хлопчиків? Любити. Дати можливість цьому зерну прорости так, як воно хоче. Важливо розвивати саме інтереси дітей, а не свої бажання, які ти мрієш в них втілити. Намагаюся зрозуміти, що їм цікаво, і допомагати реалізувати себе в цьому напрямку. Хочу навчити їх не боятися помилятися. Вважаю, що занадто багато опіки не потрібно, бо тоді діти виростають несамостійними, замкнутими, якимись капсульованими від суспільства. Упевнений, що потрібно давати їм можливість набивати свої шишки і йти вперед.

Ви соціально активна людина, а в цьому році стали молодіжним послом ООН. Навіщо це вам?

Це органічно. Ще в 2016 році мене почали залучати друзі по одному з проектів UNICEF. Я багато спілкувався з молоддю, зустрічався зі студентами, ми обговорювали різні теми. За майже чотири роки ми провели близько 80 таких зустрічей, і настала мить, коли мені сказали: «Давай ти тепер будеш робити це офіційно». Я погодився. Для молоді найбільший авторитет не дорослі, а люди, які трохи старші за них. Коли я до них приходжу, вони насправді слухають, чують і намагаються слідувати по-радам. І у мене є це бажання ділитися, щось розповідати, допомагати, надихати. А ще я хочу, щоб мої діти жили в нашій країні і були успішними. Коли вони виростуть, будуть «рулити» вже нинішні студенти. І мені важли-во, щоб вони робили це добре. Тоді й моїм дітям буде краще, комфортні-ше, з’явиться більше можливостей.

На ваших концертах молоді люди часто прямо зі сцени роблять пропозиції своїм обраницям. А ви самі здатні на романтичні або божевільні вчинки заради коханої?
Здатний. Але найвідважніший і найромантичніший вчинок ми зараз з Оленою не можемо собі дозволити – кинути все і полетіти разом на відпочинок. А в юності різне було. І через всю країну їхав на машині, щоб зустрітися, і бився, і полишав шкідливі звички. Усе було.

Якось ви сказали, що для того, щоб продовжувати дивувати глядачів, потрібно відкривати щось нове насамперед для себе. Поділіться останніми відкриттями?

Моє останнє відкриття, звичайно, народження дітей. Це дуже вплинуло на творчість. Можу ще сказати, що після спілкування з деякими розумними людьми я став менш категоричний і відкрив, що люди можуть мати думку, кардинально протилежну твоїй, але при цьому не бути поганими. З цим тепер треба якось навчитися жити. (Сміється).

У вас є якась велика мета або мрія в сфері музики. Ну, скажімо, отримати «Греммі» або виступити на стадіоні Уемблі?
Я жартую часом на тему «зібрати Уемблі», але це не мрія. Мрія – встигнути зробити те, для чого я тут до того, як все закінчиться. Напевно, ще не раз «Антитіла» повинні зібрати стадіони, встигнути вплинути на ціле покоління людей. Ми вже готові!

Бажаю вам величезного успіху і хочу запитати про подальші плани. Двадцять четвертого серпня ми виступаємо на стадіоні «Спартак» в Одесі. Це буде цікавий досвід, адже підкорити Одесу дорогого вартує. Потім, 17 листопада, фінал туру в Києві у Палаці спорту. Розмістимо всередині ту сцену, що на стадіонах, і покажемо це ж шоу Hello. Якщо все піде добре, можливо, зіграємо два концерти. Це буде цікаво.

Дякуємо за допомогу
в організації зйомки бутик-готелю «Воздвиженський».



page9image27176528page9image24772608

ДОСЬЄ

• Фронтмен гурту «Антитіла».

• Народився в 1987 р. у Києві.

• Музикою займається з дитинства.

• Закінчив Національну академію внутрішніх справ України.

• Одружений на співачці Alyosha (в шлюбі з 2013 р.).

• Виховує двох синів Марка і Романа.












Поделись с подружками :