Рідне моє місто

Поделись с подружками :

Невгасима любов до місця, де ми народилися. Воно надихає, воно підтримує, воно найрідніше, ким би ми не були і де б ми не жили. І не важливо, мегаполіс це чи невелике містечко... Про це нам розповіли відомі зірки шоу-бізнесу.

Тетяна Песик АКТРИСА «ЖІНОЧОГО КВАРТАЛУ» 

ТЕРНОПІЛЬ

Тернопіль – дуже душевний і спокійний. Люблю його за те, що він нагадує маленьке містечко десь у Європі. Охайне, із затишними будиночками, чистим повітрям, зеленими парками та великим озером у центрі. Все досить близько розташовано, у будь-яку точку можна дістатися пішки.

У Тернополі я живу, а в Київ їжджу на роботу.

Тут у мене друзі й батьки, через це я завжди хочу вертатись додому. Також у Тернополі добрі люди – і мені це дуже до душі. Це місто спокійне і комфортне для життя. Люблю відвідувати унікальний тристоронній годинник. За старовинними кресленнями безліч цих дрібних деталей зробив і зібрав
у єдине ціле львівський майстер Олексій Бурнаєв. Подібних витворів у світі лише два – у нас та уфранцузькому місті Ам’єн. Його внесли до Спадщини світового годинникарства – туди потрапляють лише найоригінальніші витвори часовимірного мистецтва.

Моє рідне місто з кожним роком стає популярнішим у туристів з України та Європи. Взагалі, Тернопільщина – унікальний край, який здатен приємно здивувати. З кожним роком він змінюєть ся й модернізується, і для мене це ідеальне місце для відпочинку.

Мені подобається гуляти біля нашого Тернопільського обласного драматичного театру. Велика будівля оздоблена вишуканими скульптурами, це пам’ятка архітектури і справжня візитівка міста.

У місті відкривається багато різних закладів і ті, хто потрапляє до нас вперше, дивуються: «Ого, у вас можна за 100 гривень гарно пообідати!». Це правда. У нас адекватні ціни на їжу і готують дуже смачно. Багато страв пропонують в авторській подачі, яку не знайдеш більше ніде. Серед місцевих такий формат відпочинку дуже популярний: зібратися компанією, щоби добре поїсти та поспілкуватися.

Мені подобається «Карма кава», яка розташована в історичному будинку початку ХХ століття. Весь Тернопіль ходить на каву туди. Вони роблять влас-не обсмаження, весь час експериментують І часто пропонують нові способи приготування. Наприклад, використовують для заварювання кемекс – скляний глечик, який за формою нагадує пісочний годинник. Влітку подають холодні напої, зроблені власноруч. Можна обрати собі колд-брю – холодну каву, яку за низької температури заварюють упродовж багатьох годин. Або нітро – це кава, приготована з додаванням рідкого азоту. Це створює ефект бульбашок і надає їй вершковий присмак, хоча насправді молока там немає.

Також люблю бувати в «Старому млині», який ще називають музей-ресторація. Він побудований на руїнах справжнього млина, прикрашений мозаїками, традиційним українським розписом та світлинами старого міста. Вражає навіть зовні.

Тут готують традиційну українську кухню. Від самої назви цих страв у вас потече слинка: «Борщ у хлібі», «Капуста від цьоці Гані», «Рибна дефіля-да», «Вареники з бараболькою та мачанкою з білих грибів», «Гайзи-бубел з куркою та грибами»...

День міста – це традиція, яку всі пам’ятають. У цей день завжди відбуваються якісь заходи в кожному куточку і мікрорайоні. Люблю це свято, адже здається, що все місто вийшло на вулицю святкувати. Це дуже весело і атмосферно.

Важко сказати, чи формувало мене як особистість моє місто. Адже коли я була дитиною, то цього не розуміла і сприймала все як є. В дорослому віці стаєш амбітним, хочеться підкорити весь світ і думаєш, що для цього потрібне більше місто, де більше можливостей. Але на моєму прикладі ви бачите: я вже довгий час їжджу до Києва на роботу, а живу в Тернополі, і це не заважає мені робити улюблену справу навіть на відстані. Я люблю своє місто, є багато й інших красивих міст, які мені імпонують, і, можливо, в майбутньому я навіть кудись переїду. Але я живу за принципом: «Не забувай свої корені, звідки все почалося». І я дуже вдячна за все те, що це місто мені дало.


Сергей Бабкин 
АРТИСТ, МУЗЫКАНТ, АКТЕР
ХАРЬКОВ



Харьков – это дом, это люди, это история, это события, отправные точки, судьбоносные шаги. Здесь все мое. Я его очень люблю, потому что он очень похож на меня. Видимо, знаете, происходит этот момент, когда ты ассоциируешь себя с городом, в нем ты замечаешь схожесть с тобой, как с человеком. Это важно. Когда-то он был столицей, теперь нет, и это хорошо. Столицы я не люблю. В Харькове есть соединения совершенно невероятных стилей, архитектуры, тут есть и Питер, и Одесса, и Львов. Почему я здесь и почему люблю Харьков? Прежде всего из-за людей. Людей, с которыми я начинал, продолжал, которые всегда могут помочь в каких-то моих задумках, всегда поддержат. В Харькове я чувствую себя спокойно, уверенно имен-но потому, что я окружен силой, я ее ощущаю. Это город, где я родился. И я рад этому. Такое редко бывает, когда ты родился в одном городе и у тебя действительно может что-то там получится, в данном случае – это то, о чем я мечтал. Ты можешь выезжать в другие города, гастролировать, но мне всегда хочется возвращаться домой.


Приезжая в Харьков, первым делом, конечно же, иду домой. Ведь родной дом – это сердцевина, это ядро. Нигде мне не бывает так хорошо, как дома, со своими детками, в нашей какой-то маленькой крепости, и хочется взять самого младшего, посадить в колясочку и пойти гулять в лес, где тихо. Это медитация, это такая лечебная процедура. А самый младший – это такой волшебник, который снимает все зажимы, все напряги. И все, я отдыхаю и исцеляюсь.

О Харькове могу сказать, что это город, которого не было раньше, город, который есть сейчас. Я, на-верное, из тех харьковчан, которые знали его разным. Я его помню из детства, в юности, в старшем возрасте и сейчас. Город меняется, он был совсем другим, когда я был маленьким. Сейчас я живу, росту, вижу все эти изменения, все замечаю. И в людях, и в дорогах, в домах, культурных центрах. Смотрю и радуюсь этим изменениям в лучшую сторону.

Мои любимые места – опять же дом. Потом Саржин Яр, это источник. Все лесопарки, зеленые зоны с вело- и беговыми дорожками. Развлекательный центр «Парк Горького» – это даже как достопримечательность. Ну и много конечно всяких закуточков – Площадь Поэзии, на ней музыкальная студия, переулок Воробьева, набережная, улица Гоголя, театр. Хотя в основном это центр. Там безумно много мест. Я могу повести по Харькову не по стандарту, а такими делика-тесными, андеграундными местечками, которые я сам очень люблю.

Городских традиций много, но вот самые масштабные воспоми-нания – это походы на парад. Мой папа – военный, он всегда брал меня с собой на эти мероприятия. Я помню тот детский восторг, с которым я смотрел на папу, красивого, в белых перчатках, просто с иголочки! Он носил меня маленького на шее, а когда я подрос – водил за руку. Я очень хорошо помню эту атмосферу на площади: техника, огромное количество военных, которые синхронно маршируют, шарики-флажки. Это очень теплые и яркие воспоминания.


Безусловно, место, где ты рождаешься, влияет на тебя. Энергия этого города отличительна, Харьков – очень театральный город, тут много культуры, креативных идей, известных людей, которые здесь живут. Этим для меня он и отличительный от всех остальных. Если бы я переехал в столицу, опасаюсь, что меня могла бы поглотить ее скорость, суета, шум. Харьков для меня – это баланс. Я его очень люблю, и хотя он гораздо меньше, чем Киев, но здесь есть все, чтобы создавать, трудиться, делать то, что любишь. Можно выезжать куда угодно, но жить здесь. Город подсказывает мне, что есть главное, помогает не надевать никакие маски, с ним я очень раскрепощен и являюсь самим собой.


Даниэль Салем

ТЕЛЕВЕДУЩИЙ, АКТЕР И ПЕВЕЦ 

ОДЕССА


Мой родной город напоминает мне затерян-ный город. Все самое красивое лежит «под оде-яльцем». Многие очень поверхностно смотрят на Одессу, а самое красивое находится внутри, и чтобы влюбиться окончательно, надо заглянуть в ее укромные уголки.

Одесса ассоциируется у меня с запахами. Зачастую запах может легко вернуть меня в место и помочь заново испытать те же чувства, вплоть до физических ощущений. Я считаю уникальной способностью запахов возвращать к жизни яркие и эмоциональные воспоминания из прошлого, как, например, чего-то из детства. Кстати, одно из любимых свойств – могу по запаху описать блюдо так, что вам и пробовать не нужно, чтобы почувствовать вкус.

Сейчас я живу на два города – Киев и Одессу, но первым делом, когда возвращаюсь в родной город, спешу домой, чтобы провести время с дочкой: погулять, поиграть, уложить спать или проснуться с ней.

У меня есть одно самое любимое место с ви-дом на весь Одесский порт. Оно находится на бульваре Жванецкого, но это не банальная тури-стическая смотровая площадка, а место, которое спрятано за зданием мединститута. Его показала мне мама. Однажды, во время прогулки, она привела меня туда и сказала: «Это твой город, люби его». Позже, когда я учился в медицин-ском университете, я всегда шел домой в центр пешком через бульвар Жванецкого и каждый раз получал эстетическое удовольствие и, конечно, погружался в воспоминания.


Каждый день в 13.00 я стараюсь обедать наедине с самим собой. Беру еду и иду в любимое место. В теплое время года это в парке на газоне, например. Объясню почему. Когда я учился в школе, мама, которая работала рядом, приходила за мной, и мы всегда обедали вместе, ровно в 13.00 и часто где-то на природе, рядом со школой. С тех пор прошло много лет, но эта привычка до сих пор со мной.

Я всегда хотел быть тем, кем являюсь, но этот город помог мне получить образование, которое не стало моей профессией и делом жизни, но благодаря тому, что я вовремя по-нял, что это не мое, я стал тем, кем я есть. То есть если бы я не получил то, что я получил здесь, то не был бы там, где я сейчас.


Віталій Козловський

СПІВАК 

ЛЬВІВ


Мій рідний Львів – це насамперед асоціації з дитинством. Львівська осінь у моїх спогадах пов’язана з запахом дощу і грецького горіха. Зима – з різдвяним співом, вогниками і кутею. Весна – це запах паски і квітучого бузку.

А літо – цілий букет ароматів і кольорів. Запах яблук, лісу – це мій рідний двір, дуже зелений, з квітами і фруктовими деревами.

Ранішее у мене була традиція – кожне Різдво святкувати у Львові. Я не порушував її жодного року. Святкували за всіма правилами: дванадцять страв на столі, велика родина разом. Але минулого року я забрав до Києва батька, який все життя прожив у Львові. Тому тепер ця традиція зазнала змін, і мої візити до рідного міста стали рідшими. Мене дуже зігрівають спогади про моє львівське дитинство, але я приїжджаю туди не стільки за ностальгією, скільки за можливістю побачити близьких мені людей. Це моя сестра, родичі, друзі, з якими разом зростали, куми. Там у мене є похресниці, Вероніка і Магдалена. Мені завжди є до кого піти в гості і з ким гарно провести час.

Львів змінився з часів мого дитинства. Колись він був дуже розслабленим, спокійним, жив своїм розміреним життям. А зараз Львів прискорює ритм, він туристичний, наповнений гостями, відкритий до них. Мене це тішить, мені приємно, що місто, в якому я виріс, закохує в себе людей. За останні роки Львів істотно змінився в сенсі інфраструктури. Але водночас місто не стало «холодним», воно залишається таким затишним, теплим, як і раніше.

Найголовніші традиції, які пам’ятаю з дитинства, – це Великдень і Різдво. На Великдень мама завжди пекла паски, а я дуже любив прикрашати великодній кошик. Тому цю місію завжди довіряли нам із сестрою. Розкладали все на рушник, прикрашали зеленню і дуже старалися, щоб наш кошик був найгарніший. А потім збиралися великою компанією із сусідами і усі разом ішли до церкви. Різдво теж завжди було у нас сімейним святом. Ще малим я ходив з однолітками колядувати. А вдома на кухні в цей день завжди був приємний клопіт – власноруч готували 12 страв, робили кутю за традиційним ре-цептом, з медом, маком, пшеницею, горіхами. Це прекрасні традиції, це вічні духовні цінності, на яких зростав я сам і які я дуже хочу продовжити і передати своїм дітям.

Мої найулюбленіші місця у Львові – це Стрийський парк і Парк культури. Наш будинок – якраз біля Стрийського парку. Ще малим я часто бігав туди гуляти і пам’ятаю свій захват від величезних
старих дерев. Коли зараз приїжджаю і проходжу парком, мене дуже тішить, що ці дерева і досі ростуть. Пам’ятаю свіжість і прохолоду, які були там навіть у спекотний день. Люблю Високий замок. З цим місцем пов’язані дуже теплі спогади. В юнацькі роки це було моє місце романтики. Приводив сюди дівчину, ми цілувалися, зустрічали схід сонця, мріяли, будували плани на майбутнє.

Львів – це творче місто. Там багато художників, музикантів, представників інших креативних професій. Можливо, це пов’язано з тим, що з самого дитинства ці люди зростали в атмосфері романтичного старовинного Львова. І на підсвідомому рівні це вплинуло на мене також. Але, вважаю, що вибір професії рідко обумовлений лише місцем народження та життя. Я схильний думати, що коли людина відчуває в собі прагнення до чогось, вона може досягти цього в будь-яких обставинах, якщо докладатиме зусиль. Я з дитинства любив співати. Ми з моєю старшою сестрою Оленою влашто-вували один одному імпровізовані концерти, замість мікрофона у нас були флакони від дезодоранту. Вона дуже любила, коли я співав пісню Yesterday, The Beatles і часто просила заспівати саме її. Я, ще малий, не знав тексту, але мелодію наспівував. Мені здається, що спів і музика були зі мною завжди. І в ранньому дитинстві, і в школі, і в університеті.

Всі мої перші спроби проявити себе також відбувалися саме у Львові. Тут я вперше закохався, вперше самостійно заробив гроші ще школярем, працював промоутером у магазині, пропонував людям дегусту-вати товар. Витратив зароблене на джинси і светр, а на решту повів друзів до кав’ярні на морозиво. У Львові почав танцювати в балеті «Життя», який співпрацював з Русланою. Весь фундамент мого подальшого творчого життя закладався саме у Львові. А вже у 18 років я переїхав у столицю, щоб у майбутньому повертатися в рідне місто вже просто в гості. Аби оживити теплі спогади з дитинства, пройтися затишними вуличками з бруківкою, обійняти близьких людей і зігрітися душею.


ФОТО І ТЕКСТ НАДАНІ PR-ВІДДІЛОМ СТУДІЇ «КВАРТАЛ 95»






















































Поделись с подружками :