ВКЛЮЧИ ЖИТТЯ!

Поделись с подружками :

Героїні цього матеріалу в постійному русі, в підкоренні нових вершин, в осовоєнні нових знань і навичок, в боротьбі за перемогу попри всі труднощі і невдачі. Їхні історії – найкращий мотиватор для тих, хто ще тільки збирається включити своє життя!


Тетяна Яловчак

Альпіністка.

Я народилася в маленькому шахтарському містечку Селидове Донецької області. Коли вступила в Академію управління, переїхала жити до Донецька. Здобула три вищі освіти і кваліфікацію психолога, інструктора з йоги, арт-терапевта, сомельє. Мала власний бізнес – невелику туристичну компанію. Так сталося, що у 2014 році я залишилася без нічого в Києві, точніше, з валізою літніх речей. Були дні де-пресії, болю і незнання, що робити і куди рухатися. Туристичний бізнес став нецікавий, у країні війна. Я багато ходила по лісу, просила всі сили, які існують, допомогти мені зрозуміти, куди йти. Так я придумала мету – Еверест!

Часто люди можуть говорити: «Їй просто пощастило!». А ви спробуйте пройти мій шлях, в моїх черевиках. Впевнена, не кожному сподобається і вистачить сил. Подолавши усі складнощі й підкоривши понад п’ятдесят вершин, я стала міжнародним мо-тиваційним спікером. Мені є чим поділитися зі світом.

Згодна, везіння і чудеса тра-пляються, але щоб сталося чудо, потрібно бути наполегливою і самодисциплінованою. Експедиція на Еверест – це 50 днів і 60 тисяч доларів. Я продала квартиру, щоб стати першою українкою, яка підкорила найвищу точку земної кулі. Зібрала прес-конференцію з представниками всіх головних телеканалів країни. Мета моя була проста – знайти гроші на експедицію. Коштів не знайшла, але сюжет переглянула ще одна українка (згодом вона мені сказала: 

«Якби не побачила тебе по телевізору, не наважилася б»). Все йшло добре. Зі світу по нитці я назбирала кошти на свою мрію.

Я розповім вам про один із моїх найболючіших факапів, але ця історія допомогла мені вирости, стати кращою.

Наша зустріч з Іриною Галай сталася в базовому таборі Евересту. Чи це був злий жарт, чи необхідність для мого зростання – я не знаю. Експедиція йшла успішно. І ось настав час нашого виходу на «дах світу», і мій тренер каже: «Танюша, я рекомендую тобі йти на день пізніше, щоб у поспіху і в змаганні між собою ви не загинули». Я розгнівалась і заявила, що піду в першій групі, адже мені потрібна перемога! Добу я мучилася, думала, плакала, але вирішила зробити так, як каже тренер – у нього досвіду більше, і він знає, що потрібно робити. Вийшло так, що я посіла друге місце, самостійно поступившись першістю лише на добу. Я наступила на своє его... Складно і боляче приймати такі рішення!

Дякуючи Богові, всі живі й здорові спустилися вниз. Але мене це не влаштовувало, я злилася і ображалася на себе. Навіть довелося звернутися до психоаналіти-ка, подумала, що він мені мозок вправить... Так і сталося!

Я вирішила виконати програму «7 Вершин». У світі таких жінок усього 12! Мені потрібно було підготуватися фізично, морально і матеріально. Коли ми з Галай були разом на прес-конференції, вона заявила, що теж іде на рекорд «7 Вершин». Я подумала: «Знову гонка, поспіх, чому це стається зі мною? У цієї людини що, немає власної мрії?» Час минав, і через рік я все-таки зробила це першою.

Коли ти номер один, до тебе притягуються такі ж люди. Я знаю, що хочу жити в комфорті, подо-рожувати і радіти. І якщо я змогла підкорити «7 Вершин», значить, можу багато. І якщо змогла я – мо-жеш і ти. Головне – мрія, бажання і дисципліна. Я нікого не кличу в гори, я закликаю ставити масштабні цілі, такі, як Еверест, і досягати їх!


ДОСЬЄ

• Одна з провідних спікерів України. Виступає на найбільших форумах країни і зарубіжжя.
• Мотиваційний тренер компаній WINNER, NESTLE, DANONE, ELDORADO, ABBOT, ОТР банк, АЛЬФА банк, Київ Стар, Кусум Фарм.

• Підкорила 7 найвищих вершин
на 7 континентах за версією Месснера.• Перепливла Босфор – 6,5 км і озеро Орта – 4,5 км.
• Автор тренінгів
- «Як підкорити свій Еверест» – про мотивацію,
-«Колитиненомер1»–про конкуренцію,
- «Як вижити організму в екстремальних умовах» – про харчування, психіку, настрої.
• Веде освітні програми у вищих навчальних закладах, школах, а також в інтернатах для дітей з обмеженими можливостями.
• Волонтер в сфері екології.
• Захоплюється стрибками з парашутом, дайвінгом, бігом, йогою, танцями.
• Автор мотиваційної книги «Підкори свій Еверест».




Анна Ризатдинова

Украинская гимнастка, бронзовый призер Олимпиады в Рио-де-Жанейро (2016).

Я начала заниматься гимнастикой в 5 лет. Мама у меня заслуженный тренер Украины, а я люби-ла танцы. Поэтому выбор сразу пал на гимнастику, потому что это уникальный вид спорта, который совмещает и искусство, и физическую нагрузку. Поначалу никто не пророчил мне звездного будущего. У меня не было каких-то сверхспособностей: сверхрастяжки, сверхгибкости – всего того, что должно быть у девочек-гимнасток. Не было ног от ушей.

Но мне нравилось. И родители поддерживали, а это было самое главное. Потом Альбина Дерюги-на заметила меня на чемпионате Украины и пригласила в Киев, мне было тогда 16 лет. Я нача-

ла тренироваться в сборной под руководством Дерюгиных. Это, конечно, очень долгий и сложный путь, который выдержат не все девочки. Но мне безумно нравилась гимнастика, и я была готова на многое ради того, чтобы у меня получилось.

Это действительно школа выживания, и это действительно путь не для всех девочек. Слабые девочки, с мягким характером или те, которые любили себя больше, чем свое дело, быстро сходили

с дистанции. Остались самые лучшие – со стержнем и с характером. Во-первых, я завоевывала тренеров трудолюбием. Дерюгины мэтры, и правильно, что их сравнивают с Лобановским. Как Лобановский, так и Дерюгины имеют своих любимчиков, но они в первую очередь отмечают тру-долюбие. Я была трудолюбивым ребенком. Меня не нужно было заставлять. Меня ставили в при-мер. То есть можно себе представить, как я работала. Я приходила первой в зал, а уходила последней. Меня всегда хвалили. И мне это было приятно. Только благодаря труду и характеру я и стала чемпионкой.

Я стала бронзовым призером Олимпийских игр. Это было в Рио-де-Жанейро в 2016 году. Это вторая Олимпиада в моей жизни. На первой я заняла почетное 10-е место, стала финалисткой. Это был хороший результат, но для меня оказался личным провалом. Я даже думала заканчивать свою спортивную карьеру, потому что не шло. Хорошо работаю в зале. Дерюгины хвалят. Претензий ко мне нет. А как только выезжаем на соревнования, там я во второй двадцатке. И этот переломный момент был очень важным в моей жизни. Я не сдалась, продолжила. И буквально через год стала чем-пионкой мира. После чемпионата мира поняла, что двери, в которые так долго стучалась, открылись. И тут уже надо продержаться в топ-3 четыре года до Олимпийских игр. Так оно и получилось – на Олим-пиаде в Рио я завоевала заветную Олимпийскую медаль.

На своем примере могу сказать, что раннее приобщение детей к спорту во благо. Не во благо это когда родители с 3-4 лет уже требуют олимпийские медали и спрашивают у тренера, выйдет ли из нас чемпионка мира. В 5-6 лет это невозможно определить. Я в 19 лет еще не понимала, получится у меня что-то или нет. Поэтому самое главное – не пережимать детей. То есть объяснять им, как нужно трудиться, спрашивать, но при этом не требовать от них вот этого чемпионства. Меня никто не заставлял с детства. Это было в удовольствие, в радость. Поэтому только с 16 лет я начала именно настоящий профессиональный спорт.

Во всяком случае, я вообще в целом за спорт. И в раннем воз-расте. Потому что спорт дисци-плинирует, спорт воспитывает характер, дети приучаются к трудолюбию. Я за то, чтобы дети занимались спортом.

Конечно, спортсмены отличаются силой воли и характером.Настоящие спортсмены – те, которые прошли Олимпиаду, – отличаются от всех. Тем, что мы всегда ставим перед собой цели. Для нас нет невыполнимой задачи. Потому что нас учи-ли, что мы можем все. И у нас не бывает боли, плохого настроения. Мы как солдаты. Всегда готовы ко всему, за что бы ни брались. В моем случае это «Танці з зірками» или открытие Академии, или книга. За что бы я ни бралась, всегда есть перфекционизм. И это все благодаря спорту.

Спортсмен – это уже на всю жизнь. И спорт присутствует в моей жизни всегда. Пилатес, йога или уроки хореографии. Плюс я тренирую деток в Академии. Я все показываю и всегда должна быть в форме. Своего малыша я тоже приучаю к спорту. Он уже выполняет зарядку, умеет кувырок делать. Спорт – это движение и жизнь. Я вообще не представ-ляю свою жизнь без спорта.

Для меня самое страшное – это когда человеку около 30, и он не знает, чего он хочет в жизни, он потерянный, он в поиске себя. Для меня это проблема. И спорт помогает решить эту проблему. У деток есть возможность найти себя с самого раннего детства и уже приобрести профессию. Поверьте, не только тренерскую. Благодаря спорту ты уже не потерян, благо-даря спорту ты уже личность. У тебя есть любимое дело, хобби – не обязательно олимпийские медали. Поэтому могу посоветовать начинающим спортсменам найти свой вид спорта. Попробовать все, но определить свое и отдаваться ему целиком и полностью. Нужно понимать, что дискотеки, прогул-ки, кинотеатры – это все не уйдет от нас и в 30 лет.

Большой спорт может быть до 30 лет. Нужно успеть посвятить ему себя полностью!


ДОСЬЕ

• Бронзовый призер Олимпиады в Рио-де-Жанейро (2016). Чемпионка мира в упражнении с обручем (2013). Многократный призер чемпионатов мира, Европы и летних Универсиад.

• Основательница «Академии Ризатдиновой» по художественной гимнастике (2020).




Марина Литовченко

Настільна тенісистка, бронзова призерка Паралімпійських ігор.

З 2012 року, коли я почала своє навчання у Харківському національному університеті ім. В. Н. Каразіна, й почався мій шлях у великий спорт.

Взагалі з настільним тенісом я познайомилась ще у віці 15-16 років у місті Херсоні. На той час я несерйозно сприймала спортивну діяльність, але мені подобалось. Найбільше я тоді дивувалась зі свого першого тренера, який повинен був не лише навчити мене грати в теніс, а ще й зрозуміти, якою краще рукою грати (лівою чи правою), та як мені тримати ракетку. Маю інвалідність – аномалію верхніх і нижніх кінцівок.

У мене було всього троє тренерів. Перший – Юрій Гусєв, який і дав основні знання та навички.

Другою тренеркою стала Олена Ковтун, з нею ми познайомилися в університеті. Третій – Андрій Ісаков, який і сьогодні є моїм особистим тренером.

Кожному із них я дуже вдячна, завдяки їм маю такі результати, ми маємо спільні історії і спільні досягнення.

Скажу відверто, не мріяла стати спортсменкою, та й ніколи не могла б і подумати, що моє життя буде тісно пов’язано зі спортивною діяльністю.

Мотивом стало бажання стати чемпіонкою Паралімпійських ігор. У 2018 році, на чемпіонаті світу, зрозуміла, що можу досягати більших результатів.

Паралімпійською чемпіонкою я ще не стала, але скажу словами баскетболіста Бейб Рут: «Не-можливо перемогти того, хто не здається».

Кожен день – це нові можливості, і від нас залежить, що ми створюємо для себе. Зупинятися на важливому для мене досягненні – чемпіонка світу та бронзова призерка Паралімпійських ігор – не збираюсь, а життя вже покаже, як воно буде.

Перша перемога показала можливості і надала більше впевненості тому, що у житті все можли-во. Вона стала поштовхом до того, щоб я не зупинялась і працювала над собою.

Я позитивно ставлюся до поразок. Вони роблять нас сильні-шими і загартовують характер. Кожна поразка – це чудова можливість проаналізувати і зробити висновок, а кожна перемога – це нагорода за роботу, яка напрацьовується роками.

Заняття спортом – це дисципліна, це наполегливість, це підтримка, це постійна робота над собою. Всі якості, які я здобула в спорті, допомагають мені у житті.

Ставлення до людей з інвалідністю змінюється. Сьогодні суспільство готове сприймати й приймати людей з особливими потребами, але велика підтримка повинна бути і від держави – ство-рення доступності й перевірка ви-конання доступності; від бізнесменів – дотримання законів щодо правил будування приміщень згідно з нормами будівництва. Коли є доступні умови для людей з інвалідністю, є комфортні умови для усіх.

Інклюзія – це включення в активне суспільне життя всіх громадян у соціумі, якщо вони цього хочуть. Інклюзивний спорт – у розумінні поєднання спільної роботи спортсменів з інвалідністю та без інвалідності – не має ще достатньо високого рівня в Україні. Водночас рівень паралімпійського спорту та дефлімпійського надзвичайно високий і це визнає увесь світ.

Над успішним запровадженням інклюзії в Україні працюють регіональні центри з фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт», Укрцентр «Інваспорт», Національний комітет спорту інвалідів України. Дуже часто буває, що спортсмени паралімпійських та дефлімпійських збірних тренуються з олімпій-цями практично разом, у деяких видах спорту навіть можуть бути свого роду змагання, деф-футбол наприклад.

Від організації «Необмежені можливості» ми теж проводили спортивні заходи, де намагалися об’єднати людей з інвалідністю та без. Скажу, що це був цікавий до-свід, і я впевнена, що все можливо.

Тренуватися дуже корисно усім спортсменам. Все своє спортивне життя я тренувалася в спортивних залах, де не часто побачиш людей з інвалідністю. На жаль, не всі вони архітектурно доступні для людей з особливими потребами.

Раннє залучення дитини до спорту – це завжди добре, тому що закладаються звички, формується характер, інтереси та основи особистості.

Нині я продовжую спортивну кар’єру. Готуюсь до Паралімпій-ських ігор, які мали пройти цього року, але через світову пандемію коронавірусу перенесені на серпень-вересень 2021 року. Ігри пройдуть у столиці Японії Токіо.

Бажаю всім не боятися зміню-вати себе, створювати і пробувати щось нове, не лякатися поразок і помилок. Навчіться любити те, що вас оточує, і цінуйте кожну людину, яка тра-пилась вам на шляху.

ДОСЬЕ

Майстер спорту України міжнародного класу.
• Бронзова призерка літніх Паралімпійських ігор (2016).


• Бронзова призерка чемпіонату Європи (2015,2017,2019).

• Чемпіонка світу (2018)

• Золото на чемпіонаті України (Жовква,2016; Чернігів,2018).

• Займається настільним тенісом у Харківському регіональному центрі з фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт».


• Нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.



#рухайсяonlife вместе с нами! 

Подписывайтесь - OnLife



































































Поделись с подружками :