НАТАЛИ - июль 2016

Поделись с подружками :

Слово редактора

Моя Україна
06 30

Мені важко згадати, в якому віці я усвідомила, що я —українка. Перші спогади — татове відрядження до Закарпаття. Мабуть, саме там я вчилася говорити, і тамтешня українська була зовсім не схожа на київську. Згодом у рідному дитячому садочку мало хто міг зрозуміти мої розповіді про височенні зелені смереки, гарних привітних людей, які мені тоді здавалися чарівними велетнями з подарунками у кишенях.

Одна з бабусь, мамина мама, жила на Полтавщині, і на канікули до неї з’їжджалися усі мої двоюрідні брати і сестри. Величезний город, де, зізнаюсь, я не дуже поспішала допомагати бабусі, яблуневий сад, духмяна пасіка, яскраво-білі стіни, важкі ставні на вікнах і глиняна долівка — навіть у найсильнішу спеку у хаті була жадана прохолода. Причаровувало, як вітали тебе незнайомі люди на вулиці (вони одразу вгадували, хто твої дідусь-бабуся і чия ти дитина), і ще десь місяців зо два після канікул зберігалася звичка вітатися з кожним перехожим. Я не пам’ятаю, щоб дітей якось по-особливому виховували — просто бачиш, як дорослі працюють з ранку до ночі, як поважають одне одного, як поміж клопотами бабуся встигає спекти пухкий смачний хліб і подати його з холодним молоком у високому глечику. До речі, полтавські вишиті рушники досі береже моя мама, і я шкодую, що перейняла від бабусі лише мистецтво мережки.

Татові батьки жили у Миколаєві, і частину канікул ми обов’язково проводили там. Переходили з української мови на російську не замислюючись — настільки це було природно... Ця бабуся теж мешкала у приватному будинку, але Миколаїв — досить велике місто зі своєю особливою атмосферою. І абсолютно безпечне: дорослі спокійно відпускали нас і на річку, і помилуватися кораблями біля суднобудівного заводу, і на вечірні сеанси у літніх кінотеатрах.

А ще згадую Крим, маленький улюблений Гурзуф, Артек. Як потайки тікали від вожатих, щоб доплисти до Адаларів — білих каменів у морі біля Аю-Дагу. Соковиті персики і стиглий мигдаль, Ай-Петрі і татари з гарячими чебуреками, нагріта сонцем пекуча галька. І прохолодне прозоре море.

У Криму відпочивали люди звідусіль, і коли мене запитували, звідки я, завжди — і в дитинстві, і в студентські роки — відповідала: Київ, Україна.

Моя Україна була завжди, моїй незалежній Україні 24 серпня виповнюється 25 років. З одного боку — зовсім юна... З іншого — чверть віку. Багато пройдено і багато попереду. Я вірю у вільну і щасливу країну — мою Україну!
Бажаю усім нам миру, світла, добра і любові!

З повагою,
Головний редактор Жанна Лаврова

Содержание номера

СЕЗОН ОТПУСКОВ

18 В дорогу

Модные тренды отдыха

22 Миссия выполнима

Отпуск как проверка отношений

26 Любовь не по плану

Истории курортных романов

58 Земля - воздух

Что надеть в самолет, поезд, автомобиль

ОТНОШЕНИЯ

12 Украинская грация

Откровенные беседы с